==================================================================

ПОВНИЙ ДОСТУП ДО ПРОСЛУХОВУВАННЯ

==================================================================

Всім вам батьки в дитинстві читали книжки на ніч. Тож ви добре розумієте, що немає нічого кращого за добре розказану історію.

Ми створюємо дивовижні історії, втілені в звуці. Тільки слух і фантазія будуть вашими провідниками в цьому захоплюючому світі, але, повірте, цього цілком достатньо.

Ви витрачаєте час на дорогу, приготування їжі, щоденну домашнюю роботу — хтось більше, хтось менше. При цьому залишаєте дрібничку на книги, а найчастіше не залишаєте на читання нічого. Кажуть, що цікавий співрозмовник скорочує час у дорозі, а цікавий оповідач перетворить її на цікаву подорож. Ми надаємо Вам можливість слухати наші аудіокниги коли ви втрачаєте свій час у чергах, пробках, дорозі.

Ми вчимося малювати звуком і показувати словом. Ми створюємо сучасний формат найстарішого в світі мистецтва — мистецтва оповідача. Ми даємо роботу сценаристам, акторам, дикторам, музикантам і композиторам. Ми створюємо аудіокниги і робимо це з любов’ю. Наша аудиторія вчиться сприймати історії на слух і робить це із задоволенням.
І ще. Всі потроху приходять до розуміння, що за чужу роботу і своє задоволення слід платити. Це не складно і зовсім невеликі гроші. Для того, щоб слухати нові і нові аудіокниги. Знову і знову почути: «Родине Радіо» представляє…

Ми рухаємося до цивілізованого світу, де заведено платити за товари та послуги, особливо якщо вони приносять неабияке задоволення. Це зовсім невеликі, доступні кожному гроші. Але саме на них ми записуємо книжки, щоб дарувати вам нові й нові зустрічі с чарівним світом аудіокниги. Щоб ви знову і знову могли почути «Родинне Радіо» представляє…»

==================================================================

ПОВНИЙ ДОСТУП ДО ПРОСЛУХОВУВАННЯ

==================================================================

Кобилянська Ольга. Земля

Kobylyanska.Zemlya

Головними дійовими особами твору є заможний селянин Івоніка, його дружина Марія та їх сини — Михайло й Сава. Значну роль у розвитку сюжету відіграють образи Анни (коханої Михайла) й Рахіри (коханої Сави). Основною сюжетною лінією повісті є переживання батьків — Івоніки й Марії. З цією лінією органічно зв’язані дві інші — кохання Михайла й Анни та Сави й Рахіри.

В розлогій експозиції, перед читачем постає пейзажна картина: село Д. із панським лісом по західній його частині. Читач знайомиться також із заможною ґаздинею Докією Чоп’як, із її нелегкими роздумами про долю єдиної дочки Парасинки, яку турботлива мати хоче якнайшвидше видати заміж, бо в разі своєї можливої смерті, її чоловік- «пияк і марнотратець» Василь, може залишити доньку ні з чим, розтринькавши родинне майно. Найкращим нареченим для Парасинки був би Михайло Федорчук, син Івоніки, бо й землі їхні межують. Але не без вагань відмовляється від думки про цей шлюб, адже Михайлові треба йти на трирічну службу до війська, а за цей час Докія може й померти. Тож Докія зупиняється на синові багатого односельця Онуфрія Жемчука Тодориці, який хоч і не був такий показний, як Михайло, але теж працьовитий і дбайливий, а головне — єдиний син заможних батьків.

Далі дія переноситься на весілля Парасинки і Тодорики. Читач знайомиться з братом Докії — «старим парубком» Петром, панською наймичкою Анною, Михайлом Федорчуком, що був на весіллі дружбою, а також його батьком Івонікою, який у щирій розмові з Докією розповідає про синів, про своє нелегке життя з Марійкою, про їхню тяжку працю, завдяки якій стали заможними господарями, але жодної розкоші собі не дозволяють, тремтять над нажитим добром, особливо над землею. Їх особливо турбує те, що нікому буде обробляти землю, коли Михайла заберуть у військо. Івоніка без вагання вирішує дати пару биків тому, хто допоможе Михайлові залишитися вдома. Але його намагання марні — Михайло змушений іти до цісарського війська. Тут же, на весіллі, Михайло звертає увагу на Анну, яка не може відвести очей від показного хлопця. Він запрошує дівчину до танцю, але через обірвану струну музика змовкла, а руки Михайла і Анни так і не поєдналися.

Михайло розуміє, що батьки навряд чи схвалять його почуття до наймички Анни, адже в них своє розуміння щастя дітей; вони ніколи не погодяться, щоб їхній син одружився з бідною дівчиною. Так окреслюється конфлікт між батьками і дітьми. Зав’язка сюжетної лінії завершується у третьому розділі, де Михайло й Анна зустрічаються в полі.

Розвиток дії пов’язується з перебуванням Михайла у війську. З сьомої глави розповідається про страшні знущання офіцерів над солдатами австро-угорської армії, особливо над колишніми українськими селянами, що не розуміли німецької мови, якою користувались офіцери.

Паралельно розвивається сюжетна лінія Сави — Рахіри, яка має великий вплив на юнака. Батьки засуджували сина за намір одружитися з двоюрідною сестрою по матері. Однак головною причиною їх ворожого ставлення до Рахіри була її бідність. Батько Рахіри походив з циган, був безземельний, жив з випадкових заробітків. Сама Рахіра не любила працювати, була злодійкуватою й хитрою. Тож Івоніка дає зрозуміти Саві, що в разі непослуху може позбавити його належної тому частки землі на користь Михайла. Коли ж Сава всупереч волі батьків хоче одружитися з Рахірою, то вона цілком резонно остерігає його: «Як не будеш мати землі, то не зможемо побратися! З чого нам жити?» Так старший брат став на заваді молодшому, викликаючи в того почуття заздрості й ненависті.

Рахіра, довідавшись, що Анна чекає дитину від Михайла, спробувала висварити її, проте дістала відсіч. У події втручається Сава, обіцяючи помститися Анні. Драматизм дії зростає, наближаючись до кульмінації. Діставши відпуску з війська, Михайло таємно зустрічається з Анною. Розуміючи, що батьки будуть проти його шлюбу з Анною, Михайло вирішує просити їхньої згоди на свої іменини, у день свого небесного покровителя святого Михайла.

Одної ночі Сава з Михайлом пішли в ліс за деревом, щоб полагодити пліт. На другий день Михайла знайшли в лісі вбитим. Драма, що розігралася в лісі, у творі не показана. Головну увагу письменниця приділила зображенню реакції, яку викликала страшна подія в головних персонажів твору та в односельців. У цій частині повісті розвиток душевних переживань героїв досягає своєї кульмінації. Івоніка майже відразу запідозрює Саву в убивстві, але не виявляє цього, бо боїться втратити останнього сина. Цим і пояснюється, що під час огляду комісією трупа він блискавично сховав кулю, яка випала з плечей Михайла. Під час похорону чути розмови, з яких видно, що селяни знають вбивцю, але не виявляють цього, бо жаліють батьків. На кладовищі чути плачі, зойки. Івоніка звертаючись до Михайла, в розпачі говорить: «Не для тебе, синку, була вона, а ти для неї! Ти ходив по ній, плекав її, а як виріс і став годний, вона отворила пащу й забрала тебе! Дурень ти був на ній, дурень…» Івоніка почав втрачати віру в те, що він є господарем землі. Він відчув її владу над собою, відчув себе її рабом. Вже тут починається розв’язка сюжету, яка логічно випливає з кульмінаційної частини.

В останніх трьох розділах розповідається про те, що сталося через шість років. Івоніка підтримав Анну, що вийшла заміж за Петра, які вирішили вчити свого малого сина, щоб відірвати його від землі.

Земля demo     

О́льга Юліа́нівна Кобиля́нська (* 27 листопада 1863, м. Ґура-Гумора, повіт Сучава, Герцогство Буковина, Австро-Угорщина (нині м. Гура-Гуморулуй, Румунія) — † 21 березня, 1942, Чернівці) — українська письменниця, учасниця феміністичного руху на Буковині.
Більш інформації тут Вікіпедія

Марко Вовчок. Інститутка

Інститутка 401

Жанр повісті дозволив письменниці ширше, ніж в «Народних оповіданнях», охопити проблему кріпосницької дійсності, змалювати понівечене життя кріпосних селян. Марко Вовчок майстерно створила цілу галерею образів селян-кріпаків і поміщиків, глибоко розкрила зародження протесту пригноблених людей проти кріпосництва. «Інститутка» — це перший зразок соціальної повісті в українській літературі, який засвідчив подальше зростання української прози на шляху критичного реалізму.

«Інститутка» є оповіддю від імені молодої служниці Устини. Устина все життя служить у старої пані. Але її життя змінюється після приїзду молодої інститутки – випускниці інституту благородних дівиць. Виявляється, освіта дала їй не розум і ерудованість, а зверхність. Молода пані-інститутка вибрала собі Устину за особисту служницю та влаштувала в господарстві справжній терор.
Чому так сталося? Просто зовні життя молодої пані виглядає досконало, але всередині воно наскрізь гниле. Чи є альтернатива? Устина показує, що є.
Разом із своїм молодим чоловіком Устина покидає затишний маєток і близьких друзів. Натомість вона переїздить до міста, де багато працює, доволі мало заробляє, але відчуває себе вільною.
Що є свобода,? Про це міркували і Григорій Сковорода, і Тарас Шевченко… Тепер про це міркує Марко Вовчок. Не випадково письменниця присвятила повість «Інститутка» саме Тарасу Шевченку

Вовчок Марко - Інститутка demo     

Автор:
Марко́ Вовчо́к (справжнє ім’я: Марія Олександрівна Вілінська, за першим чоловіком — Маркович, за другим чоловіком — Лобач-Жученко; * 10 (22) грудня 1833, маєток Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії — †28 липня (10 серпня) 1907, Нальчик) — українська письменниця. Троюрідна сестра російського літературного критика Д. І. Писарєва.
Була знайома з Т. Шевченком, П. Кулішем, М. Костомаровим, І. Тургенєвим, Жулем Верном. Її твори мали антикріпацьке спрямування. Також описувала історичне минуле України.
Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
Кади́рова Лари́са Микола́ївна — радянська, українська актриса театру і кіно. Народна артистка Української РСР (1982).
Більш інформації тут Вікіпедія

Марко Вовчок. Кармелюк

Кармелюк 400

Висловлюючи заповітні мрії народу про вільне заможне життя, автор змальовує Кармелюка не кріпаком, а вільним сином вдови-козачки. Ріс і виховувався Устим у трудовій селянській родині в оточенні людей праці серед чудової природи. Все це благотворно вплинуло на формування його світогляду, характеру. Змалку він виявляє любов до скривджених, готовність допомогти їм у біді, навіть «накласти головою» за них.
У змалюванні образу Кармелюка письменниця весь час поєднує реалістичні риси з казковими. У казках позитивні герої з народу завжди наділені надзвичайною силою. Таким змальований і Кармелюк Марка Вовчка. Ще хлопчиком він перепливав найглибші та найбистріші ріки, злазив на найвищі дерева, міг «у самі пропасні яри спускатись».
Кармелюк наділений незвичайною красою. Краса його наскільки чаруюча, що люди німіли від зустрічі з ним. Навіть скупа пані, яка ніколи не розлучалася зі своїми скарбами, вражена красою Кармелюка, без опору віддала йому свої багатства.
Кармелюк — чесна й безкорислива людина, він уміє громадські інтереси ставити вище особистих: кидає стару неньку, молоду дружину, малу донечку і йде в ліс із «хлопцями рядити». Він упевнений у справедливості боротьби, яку веде з поневолювачами, задля цього він, добрий син, вірний чоловік, дбайливий господар, залишає спокійне життя та стає на важкий шлях пошуку правди.
У казках герой з народу зображений сильнішим від свого ворога. Таким є й Кармелюк, який щоразу тікав від ворогів і продовжував боротьбу. У словах закутого Кармелюка «Сподіваймося на ліпші часи!» розкривається його оптимізм, віра в перемогу. Таким настроєм проймалися й люди, які вірили в його повернення. Невипадково Кармелюк Марка Вовчка не гине, а невідомо куди зникає. Цим письменниця стверджує думку, що він, як і народ, безсмертний.

Вовчок Марко - Кармелюк DEMO     

Автор:
Марко́ Вовчо́к (справжнє ім’я: Марія Олександрівна Вілінська, за першим чоловіком — Маркович, за другим чоловіком — Лобач-Жученко; * 10 (22) грудня 1833, маєток Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії — †28 липня (10 серпня) 1907, Нальчик) — українська письменниця. Троюрідна сестра російського літературного критика Д. І. Писарєва.
Була знайома з Т. Шевченком, П. Кулішем, М. Костомаровим, І. Тургенєвим, Жулем Верном. Її твори мали антикріпацьке спрямування. Також описувала історичне минуле України.
Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
Кади́рова Лари́са Микола́ївна — радянська, українська актриса театру і кіно. Народна артистка Української РСР (1982).
Більш інформації тут Вікіпедія

Марко Вовчок. Козачка

Козачка 400

«Козачка» — соціально-проблемне оповідання Марко Вовчок про трагічну долю закріпачених селян. Належить до критичного реалізму. «Козачка» увійшла до першої збірки «Народних оповідань» разом з іншими короткими творами «Сестра», «Чумак», «Одарка», «Сон», «Панська воля», «Викуп». Оповідання вийшло друком у 1857 році.

Вовчок Марко - Козачка DEMO     

Автор:
Марко́ Вовчо́к (справжнє ім’я: Марія Олександрівна Вілінська, за першим чоловіком — Маркович, за другим чоловіком — Лобач-Жученко; * 10 (22) грудня 1833, маєток Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії — †28 липня (10 серпня) 1907, Нальчик) — українська письменниця. Троюрідна сестра російського літературного критика Д. І. Писарєва.
Була знайома з Т. Шевченком, П. Кулішем, М. Костомаровим, І. Тургенєвим, Жулем Верном. Її твори мали антикріпацьке спрямування. Також описувала історичне минуле України.
Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
Кади́рова Лари́са Микола́ївна — радянська, українська актриса театру і кіно. Народна артистка Української РСР (1982).
Більш інформації тут Вікіпедія

Марко Вовчок. Не до пари

Не до пари 401

Не до пари

Вовчок Марко - Не до пари DEMO     

Автор:
Марко́ Вовчо́к (справжнє ім’я: Марія Олександрівна Вілінська, за першим чоловіком — Маркович, за другим чоловіком — Лобач-Жученко; * 10 (22) грудня 1833, маєток Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії — †28 липня (10 серпня) 1907, Нальчик) — українська письменниця. Троюрідна сестра російського літературного критика Д. І. Писарєва.
Була знайома з Т. Шевченком, П. Кулішем, М. Костомаровим, І. Тургенєвим, Жулем Верном. Її твори мали антикріпацьке спрямування. Також описувала історичне минуле України.
Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
Кади́рова Лари́са Микола́ївна — радянська, українська актриса театру і кіно. Народна артистка Української РСР (1982).
Більш інформації тут Вікіпедія

Марко Вовчок. Павло Чорнокрил

Павло Чорнокрил 400

Раніше в українській літературі було так: якщо кохання — то щире, вірне і жертовне, якщо розлука — то через якісь зовнішні або внутрішні негаразди.
А тут виявляється, що існує і хороша, працьовита, весела, але нелюба жінка. Що спокійного, безтурботного сімейного гніздечка, де тебе завжди чекають, люблять і вітають добрим словом, для щастя мало. Що дівчина з панського двору, яка плаче, жалується на свою долю, краща од спокійної, завжди веселенької і покірної дружини. Настільки краща, що дружину можна і вбити, аби не заважала щастю двох закоханих. Та чи будуть вони таким чином щасливими? Як буде себе почувати злодій? Як поводитиметься та, яка стала причиною злочину, подала ідею, підмовила? 
Що маємо на виході? Одну мертву людину, одну глибоко нещасну. Ну, а третя, кажуть, по вечорницях красується та заміж збирається.

Вовчок Марко - Павло Чорнокрил DEMO     

Автор:
Марко́ Вовчо́к (справжнє ім’я: Марія Олександрівна Вілінська, за першим чоловіком — Маркович, за другим чоловіком — Лобач-Жученко; * 10 (22) грудня 1833, маєток Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії — †28 липня (10 серпня) 1907, Нальчик) — українська письменниця. Троюрідна сестра російського літературного критика Д. І. Писарєва.
Була знайома з Т. Шевченком, П. Кулішем, М. Костомаровим, І. Тургенєвим, Жулем Верном. Її твори мали антикріпацьке спрямування. Також описувала історичне минуле України.
Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
Кади́рова Лари́са Микола́ївна — радянська, українська актриса театру і кіно. Народна артистка Української РСР (1982).
Більш інформації тут Вікіпедія

Марко Вовчок. Пройдисвіт

Пройдисвіт 400

Пройдисвіт

Вовчок Марко - Пройдисвіт DEMO     

Автор:
Марко́ Вовчо́к (справжнє ім’я: Марія Олександрівна Вілінська, за першим чоловіком — Маркович, за другим чоловіком — Лобач-Жученко; * 10 (22) грудня 1833, маєток Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії — †28 липня (10 серпня) 1907, Нальчик) — українська письменниця. Троюрідна сестра російського літературного критика Д. І. Писарєва.
Була знайома з Т. Шевченком, П. Кулішем, М. Костомаровим, І. Тургенєвим, Жулем Верном. Її твори мали антикріпацьке спрямування. Також описувала історичне минуле України.
Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
Кади́рова Лари́са Микола́ївна — радянська, українська актриса театру і кіно. Народна артистка Української РСР (1982).
Більш інформації тут Вікіпедія

Марко Вовчок. Сестра

Сестра 400

Сестра

Вовчок Марко - Сестра DEMO     

Автор:
Марко́ Вовчо́к (справжнє ім’я: Марія Олександрівна Вілінська, за першим чоловіком — Маркович, за другим чоловіком — Лобач-Жученко; * 10 (22) грудня 1833, маєток Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії — †28 липня (10 серпня) 1907, Нальчик) — українська письменниця. Троюрідна сестра російського літературного критика Д. І. Писарєва.
Була знайома з Т. Шевченком, П. Кулішем, М. Костомаровим, І. Тургенєвим, Жулем Верном. Її твори мали антикріпацьке спрямування. Також описувала історичне минуле України.
Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
Кади́рова Лари́са Микола́ївна — радянська, українська актриса театру і кіно. Народна артистка Української РСР (1982).
Більш інформації тут Вікіпедія

Марко Вовчок. Три долі

image description

Марка Вовчка (літературний псевдонім Марії Олександрівни Вілінської, 1833—1907) справедливо називають літературною донькою Т. Шевченка. Твори письменниці відіграли провідну роль у становленні української реалістичної прози. Найвищого ідейно-художнього рівня досягає Марко Вовчок у зображенні трагічної долі жінки-кріпачки, яка в тогочасному суспільстві зазнала найбільшого приниження і безправ’я. За словами І. Франка, «з простотою, красою й ніжністю її мови й стилю в’яжеться нерозривно її ніжна любов до всіх нещасних і страждущих, а особливо до найбідніших між бідними — до жінок…»

Вовчок Марко - Три долі DEMO     

Автор:
Марко́ Вовчо́к (справжнє ім’я: Марія Олександрівна Вілінська, за першим чоловіком — Маркович, за другим чоловіком — Лобач-Жученко; * 10 (22) грудня 1833, маєток Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії — †28 липня (10 серпня) 1907, Нальчик) — українська письменниця. Троюрідна сестра російського літературного критика Д. І. Писарєва.
Була знайома з Т. Шевченком, П. Кулішем, М. Костомаровим, І. Тургенєвим, Жулем Верном. Її твори мали антикріпацьке спрямування. Також описувала історичне минуле України.
Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
Кади́рова Лари́са Микола́ївна — радянська, українська актриса театру і кіно. Народна артистка Української РСР (1982).
Більш інформації тут Вікіпедія

Михайло Коцюбинський. Fata morgana

Fata morgana 400

Коли Андрiй Волик проходив повз головний будинок погорiлої сахарнi, з стiн руїни з галасом знялось вороння, а всередину з лоскотом посипались тиньк i цегла. Хоч сахарня давно вже закинена, розсипалася i заросла травою, в порожнiх будинках її раз у раз вчувався шум, немов гомiн машин i робiтникiв лишився на старому житлi. Минаючи купи битої цегли, бiлi плями вапна, напівприкритi молодими бур’янами, гнилi трухлявi жолоби i чорнi дiри-вiкна, з яких немов щось виглядало, Андрiй згадував колишнє. Яка-небудь шина, що блищала з трави, мов плазуюча гадюка, або чавунне колесо, до половини загрузле в землю, викликали перед його очi картину шумливого життя фабрики, i вiн бачив себе коло вагонеток з цукром або бiля апарату. Тодi вiн брав тринадцять карбованцiв на мiсяць!..

Fata morgana DEMO     

Автор:
Миха́йло Миха́йлович Коцюби́нський (*5 (17) вересня 1864, Вінниця — †12 (25) квітня 1913) — український письменник, громадський діяч, голова Просвіти в Чернігові, один із активних діячів Братства тарасівців.

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
Петро Панчук

Іван Франко. Борислав сміється

Борислав сміється 400

Коли називають Івана Франка Каменярем, то, гадаю, мають на увазі не тільки відомий його вірш. Адже каменяр – то не просто людина, що робить грубу роботу. Це – людина, яка із твердої землі та натхнення творить звичайні хати та палаци для тіла людського. Франко із твердого слова та вогненної вдачі – творив оселі для людського духу. І не одну домівку він звів – цілі міста. Все в них є, для всіх знайшлося місце. І святе, і брудне, і гроші, і любов, і світла пам’ять, і чисте знання – правди. Особисто у мене постать Франка прямо асоціюється з одним простим
визначенням. Безкомпромісний борець за правду. А це означає – не засуджувати і не превозносити. Означає – мати серце таке велике, щоби вмістити в ньому людей такими, якими вони є. Вмістити – зрозуміти – прийняти – простити. У цьому полум’ї прощення немає правих і неправих. Всі, хто зумів його пройти – всі праві, хоча правда у кожного своя. І Франко, як справжній майстер, зумів відтворити їх безліч – цих правд людських. Але є тут і майстерність акторська – у виконанні Василя Мазура «Борислав сміється» звучить, наче у дитинстві. Слухайте ж…

Борислав сміється DEMO     

Автор:
Іва́н Я́кович Франко́ (* 27 серпня 1856, с. Нагуєвичі, Дрогобицький повіт — † 28 травня 1916, Львів) — український письменник, поет, публіцист, перекладач, вчений, громадський і політичний діяч. Доктор філософії (1893 р.), дійсний член НТШ (1899 р.), почесний доктор Харківського університету (1906 р.).

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
Василь Мазур

Микола Гоголь. Вій

Вій 400

Вій — це могутній витвір народної уяви. Так звуть українці старшого над гномами, що в нього повіки на очах спускаються аж до землі. Оця вся повість і є народний переказ. Мені не хотілося змінювати його, тому розповідаю майже так само просто, як і сам чув. (Прим. М. Гоголя)

Три студента київської бурси відправилися на канікули. По дорозі вони заплутали в темряві і попросили нічлігу на віддаленому хуторі. Один зі студентів, Хома Брут, уві сні побачив відьму, яка скочила на нього верхи і скакала по полях і байраках. Змучений Хома сотворив молитву, яка йому допомогла звільнитися від чар відьми. Хома сам скочив верхи на стару і став поганяти її, б’ючи поліном. До ранку чари розвіялися — стара перетворилася на прекрасну панночку.
Хома Брут повернувся до Києва і приступив до занять. Однак через кілька днів отримав наказ від ректора бурси — відправитися до багатого сотника, читати молитви над вмираючою дочкою-красунею. Хома, згадуючи про свою недавню пригоду, намагався всіляко відкрутитися від доручення, але в нього нічого не вийшло. Люди сотника замкнули його на ніч в церкві разом з встиглою померти дочкою і Хома приступив до молитов. Бурсак подивився в обличчя покійної і переконався, що це та сама панночка, яка скакала на ньому.
Три ночі Хома читав молитви. У першу ніч труп вибрався з домовини і став шукати Хому. Догадливий бурсак окреслив навколо себе коло крейдою на підлозі — і нечиста сила нічого не могла з ним зробити. У другу ніч справи пішли серйозніші: відьма закликала на допомогу силу-силенну всякої нечисті, яка шукала Хому, але не могла побачити його через магічне коло. Бурсак вийшов з церкви на ранок весь посивілий. На третю ніч в церкву набилося величезне число чудовиськ. Всі шукали бурсака. Для того, щоб побачити його, привели Вія — якогось гнома з залізним обличчям. Для того, щоб Вій міг глянути, нечисті довелося піднімати йому повіки. Хома відчував, що не варто дивитися Вію в очі, однак не витримав і глянув. Негайно Вій вказав на нього пальцем, а нечисть накинулася. Хома Брут загинув в ту ж мить. Тут пролунав другий спів півня, і нечисть, кинувшись геть з церкви, застрягла у вікнах і дверях.
Інші два бурсака, обговорюючи смерть Хоми, стверджують, що якби він не злякався і не подивився в очі Вію, то врятувався б.

Вій DEMO     

Автор:
Мико́ла Васи́льович Го́голь (рос. Николай Васильевич Гоголь; прізвище при народженні Яно́вський, з 1821 року — Го́голь-Яно́вський; * 20 березня (1 квітня) 1809 року, Сорочинці, Полтавська губернія — † 21 лютого (4 березня) 1852 року, Москва) — російський прозаїк, драматург, поет, критик, публіцист українського походження. Визнаний класик російської літератури.
За визначенням французького публіциста Ежена Вогюе[fr], з гоголевської «Шинелі» вийшла вся російська література.

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
заслужений артист України Петро Панчук

Юрій Яновський. Вершники

Вершники 400

За змістом, життєвим матеріалом й за художньою вагою роман Ю. Яновського «Вершники» – один із кращих творів радянської літератури про героїку Громадянської війни. Кривавою хвилею прокотилася вона по Україні. Заради примарних ідеалів брат убивав брата, батько вбивав сина, а син підіймав руку на батька: смерть чаклувала на кожному кроці. Мабуть, тим, хто жив у цей страшний час, здавалось, що прийшли останні дні світу… Але між тим «Вершники» – це справжня поема про боротьбу добра і зла на землі, про красу українського неба і степу, про людську витривалість і жадання свободи.

Вершники DEMO     

Автор:
Яно́вський Ю́рій Іва́нович (нар. 14 (27) серпня 1902, Маєрове — † 25 лютого 1954, Київ) — український поет та романіст. Один із найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини XX століття. Також редактор журналу «Українська література» та військовий журналіст.

Ветеран Армії УНР.

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
Борис Лобода

Микола Гоголь. Вечори на хуторі біля Диканьки

Вечори на хуторі біля Диканьки 400

Микола Гоголь – мабуть, чи не єдиний письменник, який, пишучи твори мовою російською, умів прищепити читачеві цікавість і любов до мови української. Принаймні, я не пригадую більше нікого, хто б мав подібний хист. Зате знаю чимало російськомовних людей, для яких українська почалася саме з Гоголя – вивчили її лише кілька з них, але поважати і цінувати її красу, виразність не перестане, гадаю, вже жоден. От тому і вважаю, що твори Гоголя читати – а в даному випадку слухати – не те що потрібно, а просто необхідно. Ну а тим більше – коли вже їх прочитано українською. І то – гарною українською, соковитою, живою мовою. Навіть описові, чи то пейзажні, частини автор нерідко подає з такою емоційністю, наче це діалог палко закоханих, а не, скажімо, просто декорація. І така уважна пристрасність, власне, призводить до того, що ти і сам, читаючи, починаєш закохуватися у все, що описується – стаєш по-справжньому уважним, ясно бачиш деталі. Це гарна проза – приведені тут оповідання та короткі повісті давно вже називають перлинами не тільки нашої, а світової літератури. Отже – в добру путь…

Вечори на хуторі біля Диканьки DEMO     

Автор:
Мико́ла Васи́льович Го́голь (рос. Николай Васильевич Гоголь; прізвище при народженні Яно́вський, з 1821 року — Го́голь-Яно́вський; * 20 березня (1 квітня) 1809 року, Сорочинці, Полтавська губернія — † 21 лютого (4 березня) 1852 року, Москва) — російський прозаїк, драматург, поет, критик, публіцист українського походження. Визнаний класик російської літератури.
За визначенням французького публіциста Ежена Вогюе[fr], з гоголевської «Шинелі» вийшла вся російська література.

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
заслужений артист України Борис Лобода

Микола Хвильовий. Іван Іванович

Іван Іванович 400

Колись Івана Івановича було вигнано з третього курсу юридичного факультету за «вольтер’янство» (вільнодумство, філософствування).

Тепер він живе на чистій і світлій асфальтованій вулиці Томаса Мора в хмарочосі, збудованому два роки рому, і його пролетарське сходження не підлягає ніякому сумніву. Дружина Івана Івановича (партійна кличка «Жан») Марфа Галактіонівна (партійна кличка товаришка Галакта») — надзвичайно симпатична жінка й цілком відповідає його партійним прагненням. Вона ніколи не манікюрить нігтів, і тільки в останній час трохи манікюрить «для гігієни», одягається просто, хоч і зі смаком, але набагато дешевше так званих непманок. Марфа Галактіонівна дуже любить читати Леніна і Маркса. Але коли вона іноді сідає читати Леніна й Маркса, рука сама тягнеться за Мопассаном.

Іван Іванович DEMO     

Автор:
Мико́ла Хвильови́й (справжнє ім’я Микола Григорович Фітільов) (* 1 (13) грудня 1893, Тростянець — † 13 травня 1933, Харків) — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози.

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
заслужений артист України Петро Панчук

Михайло Коцюбинський. Дорогою ціною

Дорогою ціною 400

Повість М. Коцюбинського «Дорогою ціною» (інколи її називають оповіданням) зображує гераїко-романтичну історію двох закоханих. Соломію, яка любила Остапа, пан видав заміж за старого фурмана, а Остапа за бунтівні розмови грозився віддати у солдати. Молодята тікають на вільні землі. Під час утечі Остапа поранили, потім вилікували, заарештували, суворо покарали й відправили назад до пана. Соломія ж пожертвувала своїм життям заради порятунку коханого. Після скасування кріпацтва Остап повертається до місця загибелі Соломії й чекає із нею зустрічі в іншому світі. Письменник оспівує не лише силу кохання, а й волелюбність, мужність українського народу, який не корився панській неволі

Дорогою ціною DEMO     

Автор:
Миха́йло Миха́йлович Коцюби́нський (*5 (17) вересня 1864, Вінниця — †12 (25) квітня 1913) — український письменник, громадський діяч, голова Просвіти в Чернігові, один із активних діячів Братства тарасівців.

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
заслужений артист України Василь Обручов

Іван Нечуй-Левицький. Кайдашева сім'я

Кайдашева сім'я 400

Украiна, село Семiгори. В сiм’i Кайдаша одружуються два сини — Карпе i Лаврiн. Але немає спокою у їхнiй хатi. Постiйнi сварки у родинi мiж свекрухою та невiстками змушують синiв дiлити батькове майно. Самого Кайдаша згубила горiлка… Рiдні люди стають ворогами, коли справа доходить до розподiлу майна…

Кайдашева сім я DEMO     

Автор:
Іва́н Семе́нович Нечу́й-Леви́цький (справжнє прізвище — Леви́цький, * 13 (25) листопада 1838, Стеблів — † 2 (15) квітня 1918, Київ) — український прозаїк, перекладач.

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
Народна артистка України Наталя Сумська

Михайло Коцюбинський. Коні не винні

Коні не винні 400

Михайло Коцюбинський є визнаним майстром імпресіонізму в українській літературі. Це його оповідання є прикладом саме цього стилю. Оповідання та нариси Михайла Коцюбинського дають репрезентативний спектр таланту письменника.
«Коні не винні» є історією невдалого селянського бунту. У листі до дружини від 2 березня 1912 року М. Коцюбинський повідомляє: «Почав я писати оповідання про такого поміщика, який під час аграрних рухів сам говорив селянам, що земля їхня, а потому зрадів, коли прийшло військо його боронити».

Коні не винні DEMO     

Автор:
Миха́йло Миха́йлович Коцюби́нський (*5 (17) вересня 1864, Вінниця — †12 (25) квітня 1913) — український письменник, громадський діяч, голова Просвіти в Чернігові, один із активних діячів Братства тарасівців.

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
заслужений артист України Василь Обручов

Юрій Яновський. Майстер корабля

Майстер корабля 400

Роман Юрія Яновського «Майстер корабля» – один з найоригінальніших творів періоду Розстріляного Відродження – сьогодні повертається до читача. Це романтичний пригодницький роман, у якому яскраво втілено тему подвигу, кохання, відданості дитячій мрії.

Майстер корабля DEMO     

Автор:
Яно́вський Ю́рій Іва́нович (нар. 14 (27) серпня 1902, Маєрове — † 25 лютого 1954, Київ) — український поет та романіст. Один із найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини XX століття. Також редактор журналу «Українська література» та військовий журналіст.

Ветеран Армії УНР.

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
заслужений артист України Борис Лобода

Микола Хвильовий. Арабески

Арабески 400

Миколі Хвильовому судилося стати символом цілої його блискучої мистецької генерації, бо саме він знайшов чи не найбільш місткі й промовисті образи, аби передати м’ятежну атмосферу переломної епохи, сконденсовані енергії зрілого українського модернізму. Його герої — безгрунтовні романтики — болісно переживають крах високих ідеалів у знебоженій пореволюційній дійсності. Модерністський ренесанс заторкнув літературу, живопис, театр, явив цілу плеяду першорядних поетів, прозаїків, режисерів, художників. Історії творчої дружби Миколи Зерова й Георгія Нарбута, Юрія Яновського і Василя Кричевського, Анатоля Петрицького і літ ярмарчан — значущі епізоди мистецького процесу десятих — двадцятих років. Ця книжка — спроба показати взаємозв’язки та вза-ємовіддзеркалення літератури й живопису, спроба, хай частково, передати невловний Дух Часу.

Арабески DEMO     

Автор:
Мико́ла Хвильови́й (справжнє ім’я Микола Григорович Фітільов) (* 1 (13) грудня 1893, Тростянець — † 13 травня 1933, Харків) — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози.

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
заслужений артист України Петро Панчук

Григорій Сковорода. Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті

Розмова п яти подорожніх про істинне щастя в житті 400

«Люди в житті своїм працюють, метушаться, утаюються, а нащо, багато хто й сам не тямить. Коли помислити, то в усіх людських затій, скільки їх там тисяч не буває, є один кінець — радість серця. Чи ж не для цього вибираємо за нашим смаком товаришів, аби мати задоволення від спілкування з ними; дістаємо високі чини, аби пиха наша від схиляння інших розпалювалася; вигадуємо всілякі напої, страви, закуски для всолодження смаку; вишукуємо всілякі музики, створюючи безліч концертів, менуетів, танців і контратанців для звеселювання слуху; споруджуємо гарні будинки, насаджуємо сади, тчемо золототкані парчі, матерії, вишиваємо їх різними шовками і любими для ока квітами й обвішуємося ними, аби була приємність очам і достатня ніжність тілові; складаємо запахущі спирти, пудри, помади, духи й ними задовольняємо нюх свій. Одне слово, всіма рахубами, які лише вигадати можемо, намагаємося звеселювати дух наш. О, якими значними веселощами користуються вельможні й багаті персони! В їхніх палацах живе розчинений у радощах та задоволенні дух. О, яка дорога ти, радосте сердечна!»

Розмова п яти подорожніх про істинне щастя в житті DEMO     

Автор:
Григо́рій Са́вич Сковорода́ (* 22 листопада (3 грудня) 1722, Чорнухи, Лубенський полк — † 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина) — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог.
Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Переслідуваний світськими та духовними властями, з 1770-х років вів життя мандрівного філософа. У філософських діалогах і трактатах біблійна проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Сенс людського існування — подвиг самопізнання.

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
заслужений артист України Петро Панчук

Григорій Сковорода. Вдячний Еродій

Вдячний Еродій 400

Народженого до добра неважко навчити добру, — навчити, чи принатурити, чи призвичаїти. Навчений, принатурений, призвичаєний — се одне і те ж. Від природи, яко від матері, легесенько сама собою розвивається наука. Вона всерідна, справжня і єдина вчителька. Сокола досить швидко навчиш літати, але не черепаху. Орла за хвилину призвичаїш дивитись на сонце і мати з цього задоволення, але не сову. Оленя легко скеруєш на Кавказькі гори, легко привчиш пити з найчистіших джерел, але не верблюда і не вепра.

Вдячний Еродій DEMO     

Автор:
Григо́рій Са́вич Сковорода́ (* 22 листопада (3 грудня) 1722, Чорнухи, Лубенський полк — † 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина) — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог.
Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Переслідуваний світськими та духовними властями, з 1770-х років вів життя мандрівного філософа. У філософських діалогах і трактатах біблійна проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Сенс людського існування — подвиг самопізнання.

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
заслужений артист України Петро Панчук

Григорій Сковорода. Наркіс. Розмова про те: пізнай себе

Наркіс. Розмова про те - пізнай себе 400

Григорій Сковорода, український філософ, подарував безліч хвилин натхнення мислячим представникам людської натури. Він не тільки філософствував — він жив своєю філософією. Знавець мов, знавець робіт античних філософів, Сковорода трактував Святе Письмо часто абсолютно в неканонічний спосіб, і при тому залишився улюбленим автором навіть серед релігійних діячів.

Наркіс. Розмова про те - пізнай себе DEMO     

Автор:
Григо́рій Са́вич Сковорода́ (* 22 листопада (3 грудня) 1722, Чорнухи, Лубенський полк — † 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина) — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог.
Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Переслідуваний світськими та духовними властями, з 1770-х років вів життя мандрівного філософа. У філософських діалогах і трактатах біблійна проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Сенс людського існування — подвиг самопізнання.

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
заслужений артист України Петро Панчук

Григорій Сковорода. Вступні двері до християнської добронравності

Вступні двері до християнської добронравності 400

У байках, філософських трактатах Г. Сковорода виступає за чистоту людської душі, за дотримання Божих Заповідей, які зроблять людину по-справжньому щасливою. Він закликає жити в гармонії з природою, прагнути до самопізнання та самовдосконалення, до невсипущої праці в тій галузі, до якої в людини є природні нахили та здібності.

Вступні двері до християнської добронравності DEMO     

Автор:
Григо́рій Са́вич Сковорода́ (* 22 листопада (3 грудня) 1722, Чорнухи, Лубенський полк — † 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина) — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог.
Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Переслідуваний світськими та духовними властями, з 1770-х років вів життя мандрівного філософа. У філософських діалогах і трактатах біблійна проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Сенс людського існування — подвиг самопізнання.

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
заслужений артист України Петро Панчук

Григорій Сковорода. Пісьні та байки

Пісні та байки 400

У байках, філософських трактатах Г. Сковорода виступає за чистоту людської душі, за дотримання Божих Заповідей, які зроблять людину по-справжньому щасливою. Він закликає жити в гармонії з природою, прагнути до самопізнання та самовдосконалення, до невсипущої праці в тій галузі, до якої в людини є природні нахили та здібності.

Пісні та байки DEMO     

Автор:
Григо́рій Са́вич Сковорода́ (* 22 листопада (3 грудня) 1722, Чорнухи, Лубенський полк — † 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина) — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог.
Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Переслідуваний світськими та духовними властями, з 1770-х років вів життя мандрівного філософа. У філософських діалогах і трактатах біблійна проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Сенс людського існування — подвиг самопізнання.

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
заслужений артист України Петро Панчук

Григорій Сковорода. Убогий жайворонок

Пісні та байки 400

У байках, філософських трактатах Г. Сковорода виступає за чистоту людської душі, за дотримання Божих Заповідей, які зроблять людину по-справжньому щасливою. Він закликає жити в гармонії з природою, прагнути до самопізнання та самовдосконалення, до невсипущої праці в тій галузі, до якої в людини є природні нахили та здібності.

Убогий жайворонок DEMO     

Автор:
Григо́рій Са́вич Сковорода́ (* 22 листопада (3 грудня) 1722, Чорнухи, Лубенський полк — † 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина) — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог.
Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Переслідуваний світськими та духовними властями, з 1770-х років вів життя мандрівного філософа. У філософських діалогах і трактатах біблійна проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Сенс людського існування — подвиг самопізнання.

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
заслужений артист України Петро Панчук

Григорій Квітка-Основ'яненко. Маруся

Маруся 400

Повість про нелегкі соціально-побутові умови життя українського селянства в ХІХ столітті. Це історія кохання на перешкоді якій стоїть довга, в двадцять п’ять роки, служба в армії, та як наслідок, для дівчини, важка доля дружини солдата. Знайшовши вихід із ситуації Василь вирушає на заробітки, щоб на отримані гроші викупити себе у пана, але повернувшись через два роки його чекає жахлива звістка…

Маруся DEMO     

Автор:
Григо́рій Фе́дорович Кві́тка-Основ’я́ненко (18 (29) листопада 1778, с. Основа біля Харкова — 8 (20) серпня 1843) — український прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч. Засновник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Твори письменника утверджували високі морально-етичні якості людини з народу, відіграли помітну роль у розвитку української мови. Як письменник, видавець, літературний критик і публіцист виступав в оборону художніх можливостей української літературної мови.

Брав участь у заснуванні професійного театру в Харкові (1812), у виданні першого в Україні журналу «Украинскій Вѣстникъ» (1816–1817), сприяв виданню альманаху «Молодикъ» (1843–1844).

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
Василь Мазур

Іван Карпенко-Карий. Сто тисяч

Сто-тисяч 400

Невiдомий. Нiкого нема… Охо-хо-х! Трудно теперечки жить на свiтi. А через чево i трудно? Через того, що багато розумних понаставало… Усi торгують, а покупателi только глазами купують, i торговлi нема — один убиток. Так я сiбє видумал новую комерцiю: хорошiй будет гендель, єжелi удастся… Попробуєм!..

Сто тисяч DEMO     

Автор:
Іван Карпе́нко-Ка́рий (справжнє прізвище — Тобілевич; *17 (29) вересня 1845, с. Арсенівка, Бобринецького повіту Херсонської губернії, тепер Новомиргородський район, Кіровоградська область — †2 (15) вересня 1907, Берлін) — український письменник, драматург, актор, ерудит, брат Миколи Садовського та Панаса Саксаганського. На його честь названо Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
заслужений артист України Петро Панчук

Іван Франко. Захар Беркут

Захар Беркут 400

В історичній повісті «Захар Беркут» змальовано мужню боротьбу карпатських горців, очолюваних Захаром Беркутом, головою племені мисливців, воїнів та хліборобів, проти монголо-татарської навали на Київську Русь у ХІІІ ст. Герої твору понад усе люблять рідну землю, готові жертвувати задля ii порятунку навіть власним життям. Про непереможний дух народу, прагнення відстояти свою свободу.

Захар Беркут DEMO     

Автор:
Іва́н Я́кович Франко́ (* 27 серпня 1856, с. Нагуєвичі, Дрогобицький повіт — † 28 травня 1916, Львів) — український письменник, поет, публіцист, перекладач, вчений, громадський і політичний діяч. Доктор філософії (1893 р.), дійсний член НТШ (1899 р.), почесний доктор Харківського університету (1906 р.).

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
заслужений артист України Борис Лобода

Іван Карпенко-Карий. Житейське море

Житейське море 400

У п’єсі «Житейське море» в центрі — постать Івана, талановитого артиста, що вийшов з тієї ж хліборобської, козацької сім’ї Барильченків.
У розмові Івана з братом Карпом починає звучати тема «натурального» життя. «А що натурально, то й гарно, й приємно, й спокійно; всі ж видумані людьми професії псують найкращого чоловіка, а в кінці кінців перетворюють саму здорову людину в неврастеніка, дітей же цих нещасних — роблять дегенератами!» — широко, по — філософськи розмірковує Іван.
Самого Івана «житейське море» досить-таки погойдало на своїх хвилях, він хворіє на типову хворобу «вільного артиста», заводить коханку зі свого артистичного кола, яка і «сценічне прізвище» прибирає досить промовисте — Ваніна. І це при тому, що дружина його, Маруся, — жінка чарівна й розумна, справжній друг і «тиха пристань» для «великого артиста» з розторганими нервами. Сцени закулісного життя, акторського побуту й стосунків змальовані з великим знанням справи, переважно сатиричним пером. Це стосунки в цілому нездорові, в них панують заздрість і лицемірство, фальш і моральна розпуста. Іван віддає данину цьому життю. В розмові з Ваніною, аналізуючи свої здобутки і втрати, він говорить про бажання перебороти свій егоїзм, суєтні бажання, випливти і «в тихій ясній пристані обновитись душею».
Чимало глибоких думок про сім’ю, обов’язки, які вона накладає на людину, про стосунки подружжя проголошує у своїх монологах і дружина Івана Маруся. Розмовляючи з чоловіком про компроміси (Іван стверджує, що «без компромісів жити не можна», що «пуританізм вийшов в тираж»), Маруся переконано і палко заперечує їх і підносить непохитність моральних обов’язків, які «на нас наклало життя і твоя професія» [3, 96].
Серйозність і глибина, з якою ведуться у п’єсі розмови про моральні критерії і поняття, втягують і глядача в коло цих відвертих і щирих, вистраждано — напружених, часто болісних роздумів. П’єса виховує культуру почуттів і людських відносин — у цьому її цінність, а сьогодні й особлива актуальність. Закінчується п’єса монологом Івана, в якому декларується оновлення й очищення героя за допомогою «робочої дисципліни», здорової праці на землі, що, як мати, ввіллє йому нові сили в груди.

Житейське море DEMO     

Автор:
Іван Карпе́нко-Ка́рий (справжнє прізвище — Тобілевич; *17 (29) вересня 1845, с. Арсенівка, Бобринецького повіту Херсонської губернії, тепер Новомиргородський район, Кіровоградська область — †2 (15) вересня 1907, Берлін) — український письменник, драматург, актор, ерудит, брат Миколи Садовського та Панаса Саксаганського. На його честь названо Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
заслужений артист України Петро Панчук

Іван Карпенко-Карий. Мартин Боруля

Мартин Боруля 400

П’єса «Мартин Боруля» чимось може нагадати видатну комедію Мольєра «Міщанин-Шляхтич». Річ у тім, що головний герой багатій Мартин Боруля так само, як і мсьє Журден, мріє про аристократичний титул.

Перипетії п’єси доводять всю безглуздість такої гонитви за чинами. Але подивитися на спроби влаштувати «панський лад» удома варто. Це дуже смішно. І надзвичайно сучасно. Приклади скоробагатьків із статусом не переводяться ось уже декілька століть.

Мартин Боруля DEMO     

Автор:
Іван Карпе́нко-Ка́рий (справжнє прізвище — Тобілевич; *17 (29) вересня 1845, с. Арсенівка, Бобринецького повіту Херсонської губернії, тепер Новомиргородський район, Кіровоградська область — †2 (15) вересня 1907, Берлін) — український письменник, драматург, актор, ерудит, брат Миколи Садовського та Панаса Саксаганського. На його честь названо Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
заслужений артист України Петро Панчук

Іван Карпенко-Карий. Суєта

Суєта 400

Дві свої гіркі комедії — «Суєта» — 1903 р. і «Житейське море» — 1904 р. — Драматург назвав «сценами», визначаючи їх приналежність до європейської нової драми. Ці п’єси є частинами незавершеної трилогії про взаємини батьків і дітей, інтелігенції та народу, під яким він розумів селянство.

Суєта DEMO     

Автор:
Іван Карпе́нко-Ка́рий (справжнє прізвище — Тобілевич; *17 (29) вересня 1845, с. Арсенівка, Бобринецького повіту Херсонської губернії, тепер Новомиргородський район, Кіровоградська область — †2 (15) вересня 1907, Берлін) — український письменник, драматург, актор, ерудит, брат Миколи Садовського та Панаса Саксаганського. На його честь названо Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
заслужений артист України Петро Панчук

Іван Карпенко-Карий. Хозяїн

Хозяїн 400

Хазяїн — соціальна комедія Івана Карпенка-Карого, написана в 1900 році. У ній драматург висвітлює явище становлення нової селянської української буржуазії в кінці 19 ст. Автор характеризував п’єсу, як злу сатиру на людську любов до стяжання без жодної іншої мети.
Карпенко-Карий виношував образи сільського мільйонера Терентія Пузиря та його оточення понад 10 років, з часу написання п’єси «Сто тисяч». Роботу над твором він завершив весною 1900 на хуторі Надія, названому так на честь першої дружини, Надії Тарковської. Прообразами головного героя п’єси, Терентія Пузиря, були українські підприємці на зразок Терещенків та Харитоненків, становлення яких відбувалося в умовах розвитку капіталізму в тодішній Російській імперії і на території України, зокрема.
Через образ Терентія Пузиря, вихідця з селян, який швидко розбагатів, скуповуючи землі, Карпенко-Карий проводить основну ідею твору — моральне звиродніння стяжателя, для якого зиск понад все, і який не зупиняється перед жодними аферами, лише б помножити свої статки.
Фінал п’єси водночас гротескний і трагічний — «пузир» лопнув — Терентій Пузир помирає від розриву нирки.
У сатиричній комедії «Хазяїн» Карпенко-Карий не тільки викрив потворні явища капіталістичної дійсності, а й висміяв моральне убозтво глитаїв, які в гонитві за наживою втрачають людську подобу, стають огидними і жалюгідними хижаками. У листі до сина Назара автор так визначив тему цієї комедії: «»Хазяїн» — це зла сатира на чоловічу любов до стяжання, без жодної іншої мети. Стяжання для стяжання!»

Хозяїн DEMO     

Автор:
Іван Карпе́нко-Ка́рий (справжнє прізвище — Тобілевич; *17 (29) вересня 1845, с. Арсенівка, Бобринецького повіту Херсонської губернії, тепер Новомиргородський район, Кіровоградська область — †2 (15) вересня 1907, Берлін) — український письменник, драматург, актор, ерудит, брат Миколи Садовського та Панаса Саксаганського. На його честь названо Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
заслужений артист України Петро Панчук

Григорій Квітка-Основ'яненко. Конотопська відьма

Конотопська відьма 400

Повість «Конотопська відьма», яка є яскравою й живою сатирою на побут козацької старшини XVIII ст. На перший погляд повість має дещо казковий сюжет, насправді ж — це цілком реалістичний твір. Цікавим є й те, що в основу «Конотопської відьми» лягли реальні події.

Конотопська відьма DEMO     

Автор:
Григо́рій Фе́дорович Кві́тка-Основ’я́ненко (18 (29) листопада 1778, с. Основа біля Харкова — 8 (20) серпня 1843) — український прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч. Засновник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Твори письменника утверджували високі морально-етичні якості людини з народу, відіграли помітну роль у розвитку української мови. Як письменник, видавець, літературний критик і публіцист виступав в оборону художніх можливостей української літературної мови.
Брав участь у заснуванні професійного театру в Харкові (1812), у виданні першого в Україні журналу «Украинскій Вѣстникъ» (1816–1817), сприяв виданню альманаху «Молодикъ» (1843–1844).

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
заслужений артист України Василь Мазур

Григорій Квітка-Основ'яненко. Сватання на Гончарівці

Сватання на Гончарівці 400

Повість «Конотопська відьма», яка є яскравою й живою сатирою на побут козацької старшини XVIII ст. На перший погляд повість має дещо казковий сюжет, насправді ж — це цілком реалістичний твір. Цікавим є й те, що в основу «Конотопської відьми» лягли реальні події.

Сватання на Гончарівці DEMO     

Автор:
Григо́рій Фе́дорович Кві́тка-Основ’я́ненко (18 (29) листопада 1778, с. Основа біля Харкова — 8 (20) серпня 1843) — український прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч. Засновник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Твори письменника утверджували високі морально-етичні якості людини з народу, відіграли помітну роль у розвитку української мови. Як письменник, видавець, літературний критик і публіцист виступав в оборону художніх можливостей української літературної мови.
Брав участь у заснуванні професійного театру в Харкові (1812), у виданні першого в Україні журналу «Украинскій Вѣстникъ» (1816–1817), сприяв виданню альманаху «Молодикъ» (1843–1844).

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
заслужений артист України Василь Мазур

Остап Вишня. Мисливські усмішки

Мисливські усмішки 400

«Мисливські усмішки» Остапа Вишні в українській літературі — явище унікальне. У них спостерігаємо оригінальний синтез народного анекдоту й пейзажної лірики. Пейзажі ці досить лаконічні. Одна-дві деталі, схоплені усміхненим поглядом, так доречно вкраплюються в текст оповіді, що без них не можна уявити ні загального тла полювання, ні відповідного настрою.
«Мисливські усмішки», хоч і «мисливські», але навчають не нищити, не вбивати природу, а навпаки дбати про неї, берегти для нащадків. Для ліричного героя цих творів, як і для самого автора, головним є не полювання на звірів чи ловля риби, а сам процес перебування на природі, спілкування з нею.
Остап Вишня складав «Мисливські усмішки» протягом тривалого часу, але найповніше видання було здійснене вже після його смерті — в 1958 році.

Мисливські усмішки DEMO     

Автор:
Оста́п Ви́шня (Губенко Павло Михайлович, * 1 (13) листопада 1889, хутір Чечва, Сумська область — † 28 вересня 1956, Київ) — український письменник, новеліст, класик сатиричної прози ХХ ст. Молодшого брата розстріляно за єжовщини в 1937 письменника-гумориста Василя Чечвянського. Начальник медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. В’язень сталінських концтаборів. Ціною звільнення стали контроверсійні фейлетони проти УПА.

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
заслужений артист України Петро Панчук

Остап Вишня. Усмішки

Усмішки 400

До видання ввійшли усмішки, фейлетони, гуморески, написані відомим сатириком і гумористом в різні роки життя.

Усмішки DEMO     

Автор:
Оста́п Ви́шня (Губенко Павло Михайлович, * 1 (13) листопада 1889, хутір Чечва, Сумська область — † 28 вересня 1956, Київ) — український письменник, новеліст, класик сатиричної прози ХХ ст. Молодшого брата розстріляно за єжовщини в 1937 письменника-гумориста Василя Чечвянського. Начальник медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. В’язень сталінських концтаборів. Ціною звільнення стали контроверсійні фейлетони проти УПА.

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
заслужений артист України Петро Панчук

Василь Земляк. Лебедина зграя

Лебедина зграя 400

Дія романа відбувається в селі Вавілон, що знаходиться на Україні і розкинулося по берегах річки Чебрець, притоку Південного Буга. Такі його «географічні координати». Тимчасові рамки — двадцяті роки: кінець НЕПу — початок колективізації. Період становлення нового, час гострої класової боротьби, важкої ломки в свідомості селян. Земляк зумів по-своєму показати вже відбиті в нашій літературі події, освітити їх новим світлом, створити неповторні, живі і пластичні характери. Автор любить своїх героїв, з їх нехитрістю і мудрістю, з їх простотою і лукавством, він як би живе їх життям, входить в кожен будинок і, завдяки цьому, створює достовірну і багатоколірну панораму життя українського села. Перша сільськогосподарська комуна, що влаштувалася в покинутій поміщицькій садибі, де люди живуть як лебеді, єдиною дружно зграєю, неспинно притягує до себе вавілонян. По-різному знаходять вони дорогу до «лебединої зграї», але жодні підступи вчорашніх господарів життя не можуть зупинити стрімке перетворення народного буття.

Лебедина зграя DEMO     

Автор:
Васи́ль Си́дорович Земля́к (справж. — Вацлав Вацек, чеськ. Václav Vacek; * 23 квітня 1923, Конюшівка — † 17 березня 1977, Київ) — український письменник і кіносценарист чеського походження, лауреат Шевченківської премії.

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
Народний артист України Євген Шах

Іван Багряний. Тигролови

Тигролови 400

Сюжет розгортається з інтригуючої зав’язки: на останній станції виявляється, що втік найнебезпечніший в’язень Григорій Многогрішний, якого пильнував сам начальник ешелону. Це одразу викликає в читача інтерес до майбутньої долі того сміливця.

Подальший розвиток дії складається з ряду небезпечних для Григорія ситуацій, кожна з яких — провісник головного кульмінаційного моменту. Ось голод і втома зовсім паралізували волю й виснажили сили втікача. Чи витримає? А ось його накрила разом із важкою ведмежою тушею чорна ніч непритомності. Чи не назовсім? Далі Григорій зі своїм названим братом Грицьком кидає виклик долі — їде поїздом без документів до Хабаровська, де кожної хвилини його можуть затримати. У місті хоче йти навіть у пащу до свого заклятого ворога — НКВД. Григорія помічають і переслідують, але й тут щаслива доля рятує його. Отак весь час читач перебуває в напруженні. Та найбільшої сили досягає конфлікт при майже неймовірній зустрічі Многогрішного і Медвина в тайговому безлюдді. Григорій розправляється з катом: «Тут… я тобі і рев… тут я тобі й трибунал!» Завершується роман повним тріумфом благородних ідеалів. Щаслива розв’язка теж відбувається на межі неможливого — закохана пара завдяки своїй кмітливості, винахідливості і сміливості переходить кордон і опиняється в безпечному місці.

Тигролови DEMO     

Автор:
Іва́н Багря́ний (справжнє ім’я: Лозов’ягін Іва́н Па́влович (також: Лозов’яга);* 2 жовтня (за ст. ст. 19 вересня) 1906, Охтирка Сумської обл. — † 25 серпня 1963, Новий Ульм, ФРН) — український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч.

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
Заслужений артист України Борис Лобода

Пантелеймон Кулиш. Чорна рада

Чорна рада 400

«Чорна рада» (1843—1857) – перший історичний роман української літератури, масштабна епопея, яка яскраво і багатогранно змальовує події, що трапилися після смерті Богдана Хмельницького.

Центр роману – чорна рада в Ніжині навесні 1663 року, коли за гетьманську булаву боролися декілька висуванців від козацтва. Це переломний пункт нашої історії, в якому віддзеркалена боротьба за припинення чвар в Україні, за її єдність. Її відстоюють шляхетні запорозькі лицарі, її зневажають і топчуть підступні й обмежені владолюбці.

Роман «Чорна рада» став прикладом для наступних поколінь прозаїків у тому, як будувати захоплюючий сюжет, як створювати яскраві романтичні образи, як забезпечити живий колорит епохи. «Спасибі тобі, Богу, милий друже мій великий, за твої подарунки і особливо — за «Чорну раду»,— писав Кулішеві Тарас Шевченко,— я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз і все-таки не скажу більш нічого, як спасибі».

Чорна рада DEMO     

Автор:
Пантелеймо́н Олекса́ндрович Кулі́ш (26 липня (7 серпня) 1819, містечко Вороніж, нині Шосткинського району Сумської області — 2 (14) лютого 1897, хутір Мотронівка, нині село Оленівка, Борзнянського району Чернігівської області) — український письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець. Автор першої фонетичної абетки для української мови, яка лежить в основі сучасного українського правопису.
Іван Франко називав Куліша «перворядною зіркою» в українському письменстві, «одним із корифеїв нашої літератури». Відомий найбільше як автор першого україномовного історичного роману «Чорна рада». Був дуже освіченим. Писав українською та російською.

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
Заслужений артист України Борис Лобода

Улас Самчук. Куди тече та річка

Куди тече та річка 400

Перша частина великої трилогії Уласа Самчука під назвою «Волинь». В основі твору — дитячі спогади самого автора. Улас Самчук, як і його герої, умів радіти світові й будувати у собі власний, заснований на добрі. Письменник у творі показує два світи: дорослий — серйозний, заклопотаний, і світ дитинства — фантазій і мрій. Вони тісно переплітаються між собою. Події, зображені у творі, відбуваються в короткому часі: початок XX ст. і до 30-х років. У центрі — панорама селянського життя, побуту, тяжкої праці біля землі, що показана через долю великої родини Довбенків: Матвія і Насті, синів Василя, Володька, Хведота, дочок Катерини і Василини.

Володько — гідний син свого батька. Дуже хоче учитися, тому вмовляє старшого брата навчити його читати, а потім понад усе прагне до школи, до книжок. Вдивляючись у воду річки, мріє про речі звичайні й разом з тим незвичайні. Річка кликала кудись за собою, і хлопець докладає максимум дитячих зусиль, щоб його бажання здійснилося, — разом з меншим братом Хведотом він вирушає мандрувати берегом річки.

Володько може бути прикладом для кожного своїм жагучим потягом до знань, інтересом до життя, прагненням рости духовно, чуйністю серця, що бере на себе всі болі, всі страждання рідної землі, невичерпним життєвим оптимізмом і самовідданістю у справі служіння Батьківщині.

Куди тече та річка DEMO     

Автор:
Ула́с Олексійович Самчу́к (*7 (20) лютого 1905, Дермань тепер Здолбунівський район Рівненської області — †9 липня 1987, Торонто) — український письменник, журналіст і публіцист, редактор, лауреат УММАН, член уряду УНР у вигнанні, член ОУП «Слово».

Більш інформації тут Вікіпедія

Виконавець:
Народний артист України Євген Шах